Родина Пулюїв
Іван Павлович Пулюй - видатний український фізик, електротехнік, винахідник, публіцист, перекладач і громадський діяч.
Іван Пулюй народився 2 лютого 1845 року в містечку Гримайлів. Нині це селище міського типу Чортківського району Тернопільської області, проте тоді населений пункт належав до Королівства Галичини та Володимирії Австрійської імперії.
Батько Івана - освічений греко-католик Павло Пулюй - впродовж 1861-1865 років був бургомістром Гримайлова. Мати - Катерина з дому Бурштинських.
Родина Пулюя була релігійною та заможною. Займалася землеробством і бджільництвом - мала 36 гектарів землі та близько 100 вуликів.
Науково-викладацька діяльність
Науки настільки захопили молодого Пулюя, що він відмовився від майбутньої духовної кар'єри (адже спершу планував стати священиком) і став студентом філософського факультету Віденського університету.
Навчання юнака тривало впродовж 1869-1872 років, а вже в 1872-1874 роках він працював науковцем у фізичній лабораторії професора Віктора фон Лянґа.
У 1874-1875 роках викладав фізику, механіку та математику у Військово-морській академії у Фіуме (нині Рієка - третє за розмірами місто Хорватії). Саме тоді молодий винахідник сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі (у 1878 році його відзначили срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі).
У 1875-1876 роках Пулюй навчався та працював у французькому Страсбурзькому університеті - у фізичному інституті професора Августа Кундта.
У 1876 році Пулюй повернувся до Відня і до 1883 року працював асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті. Саме у Відні він винайшов прилад, відомий нині як "лампа Пулюя". Паралельно з цим українець створив лампу розжарювання нової конструкції, яка набагато підвищувала термін її служби, й отримав на неї патент. Запатентував він також і переносний шахтарський світильник.
Видатні досягнення українського вченого не оминули увагою влада й Німецька вища технічна школа у Празі. У 1884 році на запрошення міністерства освіти Австро-Угорщини він переїхав до чеської столиці (яка стала його другою домівкою і місцем найбільших наукових досягнень). Восени того ж року Пулюй отримав посаду професора експериментальної та технічної фізики Німецької вищої технічної школи у Празі (зараз - Чеський технічний університет). Там він читав лекції з фізики, електротехніки, наполегливо експериментував. Саме у цей період українець "знайшов невидимі промені, що проникають крізь тверді тіла" й взявся за їхнє дослідження. У розмовах із близькими він стверджував, що йому "вдалось побачити невидиме". У 1888 році Пулюй заснував електротехнічне товариство у Празі, в якому головував багато років.
На 1888-1889 навчальний рік винахідника обрали ректором навчального закладу, а в 1890 році він став деканом машинобудівного факультету.
У 1906 році з нагоди 100-літнього ювілею Німецької політехніки українського винахідника відзначили орденом Залізної корони ІІІ ступеня - за його наукову та викладацьку працю.
У 1910 році Пулюй отримав хрест ордена Франца-Йосифа і високий титул Радника двору, а в 1913 році його обрали почесним членом Віденського електротехнічного товариства.
У 1916 році науковець отримав навіть пропозицію посади міністра освіти Австрійської монархії, проте відмовився через станом здоров'я і цього ж року вийшов на пенсію.
Перекладач і патріот
Спершу майбутній науковець закінчив початкову школу у Гримайлові. Після цього вступив до Тернопільської класичної гімназії.
Впродовж навчання в гімназії став співзасновником (разом із братами Олександром та Володимиром Барвінськими) й активним діячем таємного товариства української молоді "Громада". Воно збиралося тричі на тиждень (після обіду) на тематичні "засідання": в середу - говорили про історію, в суботу - про літературу, в неділю - декламували й читали слово Боже.
Будучи студентом першого року навчання, освічений юнак переклав рідною українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій (хоча на той час таких ще не існувало).
У 1865 році Пулюй закінчив гімназію. При цьому він був цілком сформованою особистістю. Патріотом, який твердо усвідомлював мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення.
Того ж 1865 року Іван вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні. Там він поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою.
У 1865 році заснував товариство українських богословів у Відні.
У 1869 році разом з іншими українськими студентами-"громадівцями" заснував у Відні легальне студентське товариство "Січ" (згодом його діяльність високо оцінив Іван Франко). Уклав і видав народною мовою Молитвослов.
На тлі літературної діяльності у 1869 році вперше зустрівся з Пантелеймоном Кулішем (у Відні).
Пізніше, у 1871 році, разом із Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким взявся за перший переклад Біблії українською. Тоді ж вийшли у світ переклади чотирьох Євангелій - від Івана, Луки, Матвія та Марка.
Впродовж останнього року навчання в духовній семінарії він відвідував лекції з математики, фізики та астрономії у Віденському університеті. Тоді ж склав на відмінно екзамени з основних університетських математичних курсів.
Помер Пулюй 31 січня 1918 року у Празі, яка тоді входила до Королівства Богемія у складі Австро-Угорщини. Похований там же - на кладовищі "Мальвазінки" неподалік центральної частини міста.